Понеділок, 23.09.2019, 07:56
   Ви увійшли як Гость • Група "Гості" • RSS
Меню сайту
Напрями роботи
Категорії розділу
Новини Центру [148]
Краєзнавчий відділ [210]
Новини краєзнавчого відділу
Спортивний відділ [192]
Новини туристсько-спортивного відділу
Методичний відділ [52]
Новини методичного відділу
Патріотичне виховання [143]
Новини з питань патріотичного виховання
МАН [64]
Новини щодо Малої академії наук
Бібліотека [126]
Методичні матеріали, додані до розділу "Бібліотека"
Досягнення [60]
Вітання з досягненнями
Робота гуртків [56]
Поточна діяльність гуртків Центру
Головна » 2019 » Липень » 25 » Екотур Мармароським і Чорногорським гірськими хребтами до Говерли
Екотур Мармароським і Чорногорським гірськими хребтами до Говерли
13:07

Екотур Мармароським і Чорногорським гірськими хребтами до Говерли

З 5 до 18 липня 2019 року група екологів-краєзнавців КЗ «Центр туризму» ЗОР у кількості 16 осіб (кер. Шелегеда В.І.) здійснила пішохідний екотур ІІІ ступеню складності Гірськими Карпатами. Мета екотуру – знайомство з природними особливостями Карпатського біосферного заповідника в районі Мармароського та Чорногорського хребтів Українських Карпат.

Мармароський масив, вони ж Гуцульські Альпи (Рахівські гори) – це частина Мармаросько-Буковинської верховини, яка лежить у південній частині Рахівського району Закарпатської області. Цей гірський хребет розділяє Україну і Румунію, оскільки по ньому пролягає кордон між цими країнами, і потребує отримання спеціальної перепустки прикордонної служби.

Наш 10-денний похід почався з с. Ділового і пролягав уздовж потоку Білий. Широка дорога, впритул якої звивається бурхлива річечка, виводить до урочища Обніж, а далі - до підніжжя гори Піп Іван Мармароський – найвищої вершини Мармароського масиву. Перший день нас щедро поливав хоча й літній, але досить прохолодний дощ. Але всі без зупинки вперто чалапають вгору, вдихаючи запахи різнотрав’я, смерекового лісу та гірських квітів. Найважчим у подорожі до найвищої вершини Мармарос є набір висоти, адже село Ділове знаходиться на висоті 350 м над рівнем моря, а висота гори Піп Іван Мармароський – 1936 м, тобто різниця висот складає близько 1600 м по вертикалі.

В урочищі Обніж (905 м) нас чекали перші цікаві природні знахідки – на величезній галявині, де група зробила привал, щоб обсохнути та відпочити, ми знайшли двох представників карпатських рептилій – ящірку живородну та саламандру карпатську – рідкісну тварину з Червоної книги України.

Полонина Лисича (1500 м) зустріла нас смарагдовою ковдрою із соковитих трав, за межами якої, десь там, в далині, здіймалися сині хвилі гір. Віддалене дзеленчання дзвіночків сповістило про наближення отари. Під гойкання вівчарів і гавкіт собак назустріч нам вигулькують овечки. Заночувати група вирішила у колибі, де ми зустрілися з рейдовою групою українських прикордонників. За коротку мить розтоплюємо піч, на вогні закипає чай. Тепла ніч, ватра, гітара, Мармурові гори, у вікно дерев’яної хати заглядають зорі.

Початок липня у Карпатах виявився дощовим і прохолодним, чорні шматки хмар, що чіплялися за вершини хребта, провіщали перемінну – то дощову, то сонячну погоду. Від притулку до вершини Піп Івана Мармароського – 2,5 км підйому з набором висоти 400 м по вертикалі. Залишаючи позаду зону лісу, ми потрапляємо в різнобарвний дивосвіт субальпійського поясу Мармароських гір, вкритий суцільним килимом із різнобарвних квітів. На висоті 1936 м гуляє пронизливий холодний вітер, але дощу немає, і це дозволяє роздивитися навкруги. Гуцульські Альпи вражають своїми неймовірно різкими, ламаними і гострими формами рельєфу. Вузький і звивистий гребінь хребта по обидві сторони обривається крутими, а подекуди й прямовисними скелястими урвищами у бездонні гірські долини. Всі неймовірні ландшафти є результатом сходження льодовиків, котрі разом із собою відкраювали цілі шматки гір і хребтів, утягуючи їх у долини. Гора Піп Іван Мармароський - чотириголова, її форма схожа на піраміду, а на самісінькій верхівці встановлений чотиригранний бетонний стовп. З вершини гори нам відкрилися мальовничі панорами Румунських гір і долин, межею яких є прикордонні стовпчики, вздовж яких продовжується наша дорога. З цього місця весь наш шлях на найближчі кілька днів буде пролягати по прикордонній зоні: зліва від нас буде рідна Україна, а справа - сусідня Румунія.

Сильний вітер і дощові хмари підганяють, ми продовжуємо шлях по гірському масиву, за вершиною Головачин (1549 м) швидко скидаємо висоту і продовжуємо шлях лісовою дорогою з підйомами і спусками вздовж прикордонних стовпів. Після дощу дорога вкрита великими калюжами, в яких безліч пуголовків, а в деяких – численні популяції ендеміка Карпат тритону карпатського (Червона книга України) та тритона гребінчастого (Міжнародна червона книга). На одному зі спусків – зустріч з гадюкою звичайною, яка спокійно грілася на сонці і, почувши наш тупіт, стрімко заховалася у лісовій чащі. Дорога приводить нас до підніжжя гори Межипотоки (1713 м), де біля прикордонного посту села Богдан нас наздоганяє сильний вітер, дощ і град. Але ми не боїмося непогоди, бо встигли вчасно поставити наметовий табір. Стукотить дощ, а група сидить під тентом біля вогнища і співає під гітару улюблені пісні. Це місце подарувало нам ще одну цікаву знахідку – серед лучної галявини квітучого різнотрав’я велика популяція рідкісної орхідеї - Билинця довгорогого.

Продовжуємо свій шлях по горах Марамуреш. Знову почали набирати висоту, вийшли на Межипотоки (1713), подолали гору Неняска (1816), обійшли вершину Міка Маре (1815), зустріли прикордонний «секрет» біля витоків Білої Тиси, дійшли по хребту до гори Стіг, де покинули прикордонну зону. Весь час вздовж дороги було видно повалені стовпи з колючим дротом: часів Радянського Союзу кордони з Румунією добре охороняли, а колючий дріт тримали під напругою. Після Стігу, пройшли кілька полонин, завітали в гості до гуцульської ферми, де вдосталь поспілкувалися зі свійськими тваринами: пастушими собаками, конями, коровами, овцями, свинями, які вільно гуляють навколо ферми. Подолали гору Вихід, заночували перед Піп-Іваном Чорногірським, біля полонини Гропа. Чудова галявина біля стрімкого гірського потоку подарувала нам зарості смачної чорниці, чудові краєвиди на Мармароси, вологі болотясті луки, де ми знайшли великі популяції рідкісних орхідей – Пальчатокорінника плямистого і Билинця довгорогого.

Через ліс вийшли на вершину Васкул (1730), а ще через 2 км крутого підйому через чагарниковий кедрач і уламки каміння до вершини Попа Івана Чорногірського (2020 м). Озиралися назад, щоб подивитися на пройдену мармароську частину нашого маршруту. Вдалечині, на задньому плані, видніється Мармароський масив з Піп Іваном і Петросом. Деколи не вірилось, що ми вже подолали пішки такий довгий шлях (близько 60 км). Але знали, що розслаблятися не потрібно, оскільки, попереду фактично, ще два дні дороги і весь Чорногірський масив від Попа до Говерли.

Ми зітхнули з великим полегшенням, коли подолавши останні метри важкого підйому, показались руїни обсерваторії, яку колись збудували поляки – це найвищий за розташуванням будинок в Україні - висота 2020 метрів. Вже кілька років у цьому місці реалізується польсько-український проект з реконструкції будівлі і, навіть, створення гірського отелю. Зараз в обсерваторії розташувалася контрольно-рятувальна служба (КРС). На вершині Піп-Івана досить холодно і дує сильний вітер. Перепочивши на Піп-Івані, поступово покидаємо вершину, бо попереду, ще важкий шлях по Чорногірському хребту. Кінцевий пункт на сьогодні - озеро Несамовите - найвище гірське озеро України (1800 м). До нього від Піп Івана 12 кілометрів гірською, деколи кам’янистою, стежкою. Але рюкзаки якось вже не давлять на плечі, тим паче, що озираючись, забуваєш про якусь там втому і душа твоя повністю відпочиває.

На траверсі г. Бребенескул зустрічаємо останні квітучі екземляри рододендрону карпатського, або в народі Червоної рути. Пік цвітіння рути приходиться на червень, але нам пощастило побачити ці пурпорово-фіолетові квіти і зробити пам’ятні фото.

Шлях по Чорногорі більш-менш комфортний: сонце чергується з темними хмарами, але дощу і сильного вітру немає. По сторонах видно, як в недалеких гірських селах періщать сильні зливи. Іноді туман накриває групу і накрапає легенький дощ. Коли виглядає сонце, перепочиваємо і дивимося на Говерлу – завтра ми до неї дійдемо. А ось і озеро Несамовите – найбільш високогірне озеро України (1800). Як тільки зійшли до озера, почав насувати туман і розпочався дощ. Прийшлось швидко облаштовувати намет і готувати вечерю. До речі, вечерю готували на газовому пальнику, бо дров біля Несамовитого, включаючи всі вершини Чорногірського хребта, немає. Є легенда, якщо в озеро кинути камінь, то на Чорногорі починається дощ. Певно як ми йшли, хтось пару штук жбурнув у воду, бо під час пійдйому на Говерлу (2061 м) вітер нагнав нам лиху погоду, і на Чорногорі почалася гроза. До вершини 200-300 метрів, але через туман її не видно. Ми швиденько дістали дощовики, одягли накидки на рюкзаки, зробили пам’ятний знімок на фоні тризубу і прапору України, і швиденько стали спускатися вниз – над головою гремів гром з блискавками. З західної сторони Чорногори (наш шлях прямував саме туди), видимість практично нульова – нависла густа біла хмара. А от із східної сторони масиву туман розсіявся і з’явилося сонце. Вологість 100 %, у взутті чвакає вода, доволі холодно, але то підйом, то спуск не дають замерзнути. В далечені височиє гора Петрос і розляглось село Лазещина, саме до них ми і прямуємо.

Не доходячи до села Козьмещик стали на останній привал біля річки. Тут вже чути звуки цивілізації: іноді проїзджають машини, десь гавкають собаки, проходять невеличкі групи туристів. Поскидали з себе мокрющі від дощу черевики, покупалися в річці, просушили мокре спорядження і переодягнулися в сухий одяг. Остання стоянка подарувала нам ще й жарені лисички, нічні пісні жовтобрюхих жерлянок і знахідку ще одної рідкісної орхідеї – гніздівки звичайної.

Остання ніч у підніжжя Чорногірського Петроса. Враження, отримані протягом походу, обговорювалися біля ватри, поки втомлених мандрівників не подолав сон. Мандрівка найвищими гірськими хребтами Українських Карпат добігла свого кінця. Десять днів, проведених в Карпатах, залишили в серцях екологів-краєзнавців Запоріжжя яскраві враження і найтепліші спогади про природний дивосвіт Карпат.

Останній приємний штрих до подорожі – на станції Лазещина, де ми чекали нічний потяг, нас накормила горячими пиріжками і чаєм на травах місцева мешканка Олена, яка побажала нам нових цікавих подорожей до Карпат.

Життя цікаве, тому що в ньому є мандрівки! А гори – це усвідомлення того, як мало потрібно людині для щастя: гарячий чай, гаряча їжа, сухий одяг. Просто сказати – дійшли! Усвідомлення того, що на світі ще існують справжні Люди! Усвідомлення того, що Україна – найкраща країна у світі!

Шелегеда В.І., керівник групи

Категорія: Робота гуртків | Переглядів: 90
Всього коментарів: 0
Сайт управляється системою uCoz
Ми в соцмережах
Календар новин
«  Липень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Наші партнери

Міністерство освіти і науки України

УДЦТКУМ

Обласна Федерація спортивного туризму

Обласна Федерація спортивного орієнтування

Форма входу
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0